Новий рік та Різдво важко уявити собі без святково вбраної ялинки. У кожного Новий рік асоціюється з чимось своїм, особистим… Але так уже склалося, що в більшості людей передчуття свята виникає з появою подарунків, запаху мандаринів та … новорічних прикрас! А чого лише варта традиція вбирання ялинки й оселі іграшками!?! Милуючись красивим деревцем, прикрашеним барвистими кулями, ангеликами, казковими героями, ми дуже часто навіть не задумаємось над тим, який довгий шлях пройшла та чи інша іграшка , перш ніж з’явитися в нашій оселі чи на прилавках магазинів.
Побачивши в соціальних мережах повідомлення про екскурсію на Клавдіївську фабрику ялинкових іграшок – не гаючи часу, учні 4-Б класу, разом з батьками, вирушила туди… Нам здалося, що ми потрапила в казку, де створюють маленькі скляні дива… У першому цеху видувають форми. Для цього скляні трубки розплавляють над газовим пальником з температурою до 1000 градусів і розрізають на заготовки. А вже з них створюють форму, яка потрібна.
Наступний етап цілком можна назвати чарівним. Тут кулька змінює своє забарвлення прямо на очах у всіх глядачів, стає сріблястою. Нам цей процес нагадав казку про коника горбоконика, коли Іван скупався в одному казанку, потім у іншому і став красенем неземним. Щось подібне сталося і з кульками.
Проте найцікавіший процес попереду – оздоблення. Дуже цікаво спосетрігати за тим, як працюють художники – їх вмілі руки здатні пертворити звичайну кулю на справжній мистецький витвір.
Тут працюють справжні чарівники. У кожного на столі стенд з різнобарвними кульками, блискітками та баночками з фарбою. Саме тут кульки стають такими, якими ми звикли їх бачити: яскравими, красивими, та новорічними. В цьому приміщенні панує така атмосфера, що всі говорять навіть пошепки, щоб не відволікати майстрів від роботи…
На території фабрики розташувався незвичайний музей, експонатами якого стали новорічні прикраси. Яких тільки іграшок там немає: сніговики, ведмедики, діди морози, дзвони, паровози, герої мультфільмів та казок, кульки з петриківським розписом, зображенням Мони Лізи і навіть чорного квадрата….
У кожної іграшки – своя цікава історія, а деяких навіть драма. Можна 100 разів читати і не зрозуміти того, що можна відчути за один раз перебуваючи там. Додамо лише, що іграшка з квадратом Малєвича здивувала особливо сильно . Перше, що спало на думку: «І я так можу ».
А от як можу я, – була змога перевірити трішки згодом на практиці, точніше на майстер-класі з розпису іграшки . В компанії діток, та під пильним наглядом майстра – ми малювали маленького грайливого песика. Адже 2018 рік – рік жовтої собаки.
Окрім майстер – класу, ми завітали до кімнати Святого Миколая, і там здійснили
обов’язковий ритуал – сісти на пеньок і загадати бажання.
Емоції, які нас переповнювали в той момент описати вкрай важко, але тоді ми усвідомили, що це і є справжнє диво. Ні, магія не в тому, щоб зробити іграшку своїми руками , а в тому, що тут люди творять казку.