«Мені погано, але я нікому не скажу» – таке відчуття знайоме майже кожному підлітку. Попросити про допомогу буває страшніше, ніж терпіти. Думаєш, що інші справляються, і ти теж маєш.

Чому попросити про допомогу – це сміливо

Коли тобі зле і ти мовчиш, ти несеш це сам. Коли ти кажеш – ти розподіляєш вагу між двома людьми.

Людина, якій ти довіряєш, не стає слабшою від того, що ти звертаєшся до неї. Вона стає потрібною. І ти, кажучи про те, що відчуваєш, робиш щось дуже важливе – ти даєш собі шанс отримати підтримку, яка справді може допомогти.

Як зробити перший крок, якщо слова не йдуть

Не треба одразу пояснювати все і детально. Можна написати, а не говорити вголос. Можна сказати просто: «Мені зараз важко, і я не знаю як». Цього вже достатньо, щоб інша людина зрозуміла – ти довіряєш їй щось важливе. Знайди когось, кому довіряєш хоча б трохи: вчителя, психолога, друга, маму чи тата.

Як зрозуміти, що тобі вже потрібна підтримка

Якщо кілька днів поспіль усе навколо здається сірим і нецікавим, якщо важко вставати вранці і тіло наче важке, якщо думки крутяться по колу і нема сил навіть на речі, які раніше подобались – твоя нервова система надсилає сигнал. Вона потребує підтримки так само, як нога потребує лікаря, якщо зламана. Зволікати в таких випадках – означає нести більше, ніж потрібно.

І ще одне важливе

Ти не маєш справлятися з усім сам. Просити про допомогу – це не слабкість, а спосіб подбати про себе.

Проєкт «Мирна школа» підтримується Програмним офісом ProPeace в Україні (Forum Civil Peace Service – Ukraine).