Під кінець робочого тижня нам з колегою, Оленою Вертипорох, директором ЗШІТ №2 як очільницям ста пілотних шкіл України просто поталанило потрапити на День фінської освіти в Україні у складі невеличкої делегації від Черкащини.
Захід відбувся у НСК “Олімпійський”, і його програма передбачала, крім вступних промов від Кабміну (В’ячеслава Кириленка) та Міністерства освіти і науки України (Павла Хобзея), натхненної доповіді “Міжнародне співробітництво в українській шкільній родині” нашої пані Міністра освіти і науки Лілії Гриневич, чітку відповідь від Посла Фінляндії в Україні Юхи Віртанена на питання”Чому Фінляндія підтримує освітні реформи в Україні?”. Окрім того, представник Європейського Союзу в Україні, зокрема, керівник сектору співробітництва, Стефан Шленінг презентував проект “Навчаємося разом”, кураторами якого стали Роман Шиян, генеральний директор програми від України, та Арто Ваахтокарі – головний радник від Фінляндії…
Програма містила цілий ряд сесій по 45 хв., з- поміж яких ми обрали ті, в яких ми відчували реальну потребу, – “Орієнтація на краще навчання” та “Організація наскрізних навчальних заходів”, які проводили фінські фахівці.
Про фінську освіту, ми, звісно чули і до цього навчання. Зокрема, про те, що Фінляндія за нетривалий проміжок часу створила феноменальне освітянське диво. Маючи колись найнижчі показники у сфері освіти і складну бюрократичну систему, вони на сьогодні посідають перше місце за результатами міжнародного тестування PIZZA… Чули і про характерну рису їхньої освіти -відсутність іспитів та майже відсутність оцінок. Про прозорі стіни у школах. Про вихід за межі класних аудиторій…Про компетентнісний підхід… Про інтегративний підхід, який так лякає наших батьків.
А на цьому заході ми не лише почули, а мали змогу побачити, поспілкуватися, відчути на собі у процесі практичних майстер-класів секрети та родзинки, які справді працюють….
Що нас вразило на Дні фінської освіти найбільше? Подивувало, що фіни заговорили українською, цитували Василя Сухомлинського, демонстрували свої підручники, робочі зошити, відкривали секрети свого успіху і щиро ділилися проблемами. Не хизувалися, а проявляли готовність співпрацювати разом з нами…
Що стало для нас новим і змусило замислитися? Базовою цінністю їхньої освіти є свобода. Свобода директора, який радиться з архітекторами, дизайнерами, а не питається дозволу в органів влади. До речі, харчування дітей у Фінляндії та всі підручники – абсолютно безкоштовні. Їм вдалося зламати бюрократію в освіті. Розуміючи делікатність освітянської сфери та її визначальну роль у реформуванні всього суспільства, фіни втілили в життя “пораду” Григорія Сковороди; “Не вчіть яблуню родити яблука! Краще відженіть від неї свиней!”
Нас вразила друга цінність – довіра. Батьки довіряють вчителям. Діти – батькам і вчителям. Держава довіряє школам і дає повну свободу вибору, адже кожна з них – різна, тому їх не порівнюють, не моніторять, не тикають носом на якісь химерні, відносні “показники”. (Та, вони, власне, там і не потрібні, адже фіни вимірюють процес, а не результат), тому виховують вільних, творчих, вмотивованих і гідних громадян….
Було відкриттям почути, що на першому місці з-поміж багатьох завдань школи ставлять харчування дітей, адже здорові діти мають шанси стати успішними, а нездоровим складніше реалізувати свої мрії. Хоч і про дітей з особливими потребами фіни турбуються неабияк. Навіть школи при лікарнях існують. Мобільні школи “на колесах”, учителі яких в будь-яку мить готові вирушити на допомогу дитині в будь-який медичний заклад…
Фіни розуміють, що сучасна школа нездатна реалізувати реформу без сучасного якісного оснащення, адже ми живемо у світі штучного інтелекту та інформаційних технологій.
Відрадно, що ми з колегою почувалися підбадьореними, адже паростки освіти, про яку мріє Україна, у Золотоноші вже проросли. Дуже багато чого з того, чому нас навчали, ми, на щастя, успішно вже робимо. Завдяки пілотуванню, підтримці відділу освіти та керівництва міста, які намагалися нам не заважати і допомагали чим могли.
Завдяки батькам, які попри всі перестороги, стали нам партнерами, довірилися і стали поруч..Наші першокласники та другокласними біжать радісно до школи і люблять її. Це вже перемога!!! Довіра між учителями та батьками значно зросла, що додає оптимізму, адже тільки в партнерстві можна реалізувати амбітні плани реформування. Якщо ви не вірите, можете відвідати будь-який перший клас наших шкіл – ви одразу побачите, що цим дітям пощастило набагато більше, ніч свого часу нам…. Їхні удиторії затишні, добре оснащені, а самі дітлахи розкуті, радісні, комунікабельні і нікого та нічого не бояться!!! Тоталітаризм та бюрократизм тане на очах саме у початковій школі.
Ми отримали особисте підбадьорення від Лілії Гриневич: її щире “Що б ми робили без таких директорів?” додало снаги, адже ці слова, на противагу закостенілому дилетантському шаблону “Та що вони там роблять, ті вчителі? або “Директори недопрацьовують!” свідчить про те, що ця людина справді розуміє багато глибинних речей. Наприклад, те, що набагато легше пересидіти і перечекати, ніж руйнувати стереотипи і долати міфи чи йти дорогою, якою ніхто ще не наважувався йти…Неможливо довести людям, які не розуміють суті, а намагаються спрямовувати за принципом “іди туди, не знаю куди, чи роби щось, не знаю що”.
Нам вдалося перекинутися пару слівцями з телеведучою Наталією Мосійчук, яка була неперевершеним україно-англомовним модератором цього дня. Зокрема, йшлося про необхідність збільшення позитивних сюжетів про вчителів, адже в Україні, на жаль, процвітає тотальне і безпідставне цькування людей, які самовіддано працюють… Ми ж не гірші за фінів, врешті-решт, які зрозуміли, що без поваги до вчителя навчити дітей неможливо…
Їй ми подякували за сюжети про освітян та ідею школи при лікарні… Побачили ми та оцінили реакцію цільової аудиторії. Вона складалася і з консерваторів, і з надто прогресивних людей… Як зазвичай….
Ми з Оленою Миколаївною почувалися дуже комфортно, адже ловили себе на тому, що робимо вже давно в Золотоноші речі, які для багатьох звучать як диковинки… Завдяки співпраці з Фундацією Шепердз та літнім англомовним таборам, ми давно вже втілюємо мікрогрупові форми навчання, термін “компетентності” для нас ще років з 10 тому не був новим…Хмарні сервіси, які нам рекламували фінські спеціалісти, наші педагоги також успішно використовують у своїй практиці. Якщо нам радять чаювати з батькаи, то “Різдвяні зустрічі” ми проводили вже років 7 тому назад, і спілкування з батьками у нас налагоджене на базових засадах партнерства, а не за принципом “Здайте кошти на штори”: ми з батьками обговорюємо ідеї, шукаємо фінанси, розбудовуємо та втілюємо проекти. Майже як фіни…
Відтак, можемо оптимістично відповісти, що фінська освіта таки зацвіте в Золотоноші буйним українським цвітом… Не може не зацвісти, бо зерна посаджені і проросли…Потрібно ще трішки почекати, додати сонця (любові) і водички (толерантності). Ну і, звісно, відганяти свиней, щоб ті паростки не поламали…Сподіваємося, нам не доведеться цим займатися, бо це -справа дуже невдячна і виснажує сили, які так потрібні нашим дітлахам. Вони ж бо у нас – найкращі і заслуговують на якісну, нетоталітарну, недискримінаційну освіту, які і маленькі громадяни Фінляндії, яка налічує всього 5,5 млн. громадян….
