Час не лікує біль, він лише вчить нас жити з цією раною. Минає вже два роки, як наша громада та Україна втратили одного з найкращих своїх синів — Миколу Якименка, людину з великим серцем та незламною волею.

Микола народився 29 листопада 1989 року. Його шлях був шляхом справжнього трудівника та патріота. Випускник гімназії ім. С.Д. Скляренка та Золотоніського фахового коледжу ветеринарної медицини БНАУ, він починав своє життя з мирної професії та чесної праці різноробочим. Він ніколи не боявся труднощів, був зразковим громадянином і, перш за все, неймовірно турботливим батьком, для якого сім’я була цілим світом.

Проте, коли настав час обирати між спокоєм та захистом Батьківщини, Микола обрав шлях воїна. Його військова подорож розпочалася з навчання на Чернігівщині, згодом була служба в Миколаєві, а далі — пекельні дороги Херсонщини. Саме там, у зоні виконання бойових завдань, під час захисту нашої землі, відданий син України прийняв свій останній бій.

Минають другі роковини, як Микола приєднався до Небесного Війська. Для нас він назавжди залишиться прикладом мужності, відданості та безмежної любові до свого народу. Його життя обірвалося занадто рано, але пам’ять про нього житиме вічно — у вчинках, у спогадах друзів, у серці його дитини.

Ми в неоплатному боргу перед тобою, Герою. Низько схиляємо голови в скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним.

Вічна пам’ять Миколі! Герої не вмирають, поки ми про них пам’ятаємо!