Підготовка до свята розпочалася завчасно, коли класним активом було вирішено прикрасити клас, створивши чудову фотозону. Один урок — і я, класний керівник, не впізнала свій клас: кульки, сердечка, дощик — усе у витриманій рожевій елегантності. Стільки старання, фантазії й любові було вкладено в кожну деталь!
Сьогоднішній же день обіцяв багато цікавостей і несподіванок: «Подарують валентинку чи ні?», «У кого буде більше?», «А що, якщо зовсім не подарують?»…
Ці запитання наче зависли у повітрі…
Красуні-дівчата — з чарівними зачісками й у святкових вбраннях, і хлопці, які роблять вигляд, що їм байдуже і все це смішно, а насправді хвилюються не менше… Очікування було спільним для всіх. До нас , навіть, завітав справжній янгол із крильцями!!! Як же довго чекати тієї третьої перерви, поки рознесуть пошту! І як же довго чекати тих омріяних пряників!
Саме вони стали головними персонажами нашого маленького «Валентинного серіалу». Та спочатку — солодкі валентинки від класного керівника з побажаннями тепла, любові й добра. І так приємно було чути у відповідь: «Дякую! Було дуже приємно і смачно!» «Наче тепліше стало на душі!» Приємно було і мені отримати валентинки від моїх пʼятачків!
Нарешті!!! Нарешті настав цей час!!! І до нас завітали дві чарівні пані, працівниці Золотоніського центру надання соціальних послуг — пані Наталя (наша незмінна гімназійна помічниця) і психолог пані Неля. З перших хвилин пані Неля заволоділа класом і потекла розмова – відверта, щира, інколи тиха про дружбу, про її ознаки, невеличкий інтерактив і гра «Вірю — не вірю» прийшлася до смаку моїм невгамовним. І, можливо, зробили б іще щось, та пряники манили, дражнили, вабили…
І ось перед кожним лежить пахуче сердечко, а біля столу — черга за глазур’ю. Тиша в класі стояла неймовірна… аж цілих п’ять хвилин. А потім: «У кого є червона глазур?» «Поділіться білою!» «А можна трішечки блакитної?»
Маленькі творці зосереджено працювали: хтось усміхався, хтось серйозно продумував візерунок, хтось уже завершив, а хтось лише починав творити свою солодку історію. Приємно спостерігати і бачити, як вони дорослішають, як вчаться бути добрішими, як їм хочеться тепла і які вони, насправді, добрі і щирі в душі і, головне, самі дуже потребують тепла і любові!!!
Готові пряники кожен використав по-своєму: з’їв, поніс мамі, зберіг для сестрички чи сховав «на потім»…
А ця хвилина, коли до класу занесли пакет валентинок! Вона була особливою: затихли, очі з надією чекали кожен свою. Можливо, не всі отримали, можливо, хтось посоромився написати, можливо якась валентинка не дійшла до адресата ( і таке інколи трапляється у нашій пошті), та атмосфера любові, тепла й щирих обіймів замінила тисячу паперових сердечок. І коли день поволі схилився до завершення, у класі залишилося найголовніше — відчуття тепла. Того самого, що народжується з турботи, з доброго слова, з маленького солодкого пряника й великого дитячого серця. Дякуємо нашим батькам і майстриням своєї справи Наталі та Нелі за чудове емоційне і смачне наповнення цього дня. І хоч свято минуло, ця ніжна атмосфера ще довго житиме в нашому 5-В — там, де є дружба, там завжди любов. Там завжди затишок. Там завжди світло.