Сьогодні ми, учні 8 А класу, зі своїм класним керівником Іриною Кононець, мали честь спілкуватися з людиною, чия витримка гартована вогнем, а серце — безмежною любов’ю до життя. Наша зустріч із ветераном Вакулою Костянтином Григоровичем в межах Дня спонтанного вияву доброти стала справжнім уроком щирості.

«Світ не зупиняється, коли ти втрачаєш ноги. Він просто вимагає від тебе більшої швидкості духу», — ці слова стали лейтмотивом нашої бесіди.

Про що ми говорили?

Про бар’єри, які не лише в містах, а й у головах. Гість відверто розповів про те, як воно — відчувати на собі погляди перехожих та щодня долати простір, який не завжди пристосований для героїв.

Про те, як бути опорою, коли сам її потребуєш. Попри важке поранення, Костянтин не закрився в собі. Сьогодні він сам допомагає побратимам та тим, хто опинився у складних обставинах.

Про спонтанну доброту. Для ветерана це не про великі кошти чи гучні гасла. Це про вчасно відчинені двері, просте запитання «Чи потрібна допомога?» і повагу, яка проявляється у вчинках, а не в жалю.

Ця зустріч — не про травми. Вона про те, що «незламність» — це не красиве слово з плаката, а щоденний вибір людини залишатися Людиною.

Дякуємо за відвертість, за приклад і за те, що вчите нас: справжнє добро не знає перешкод. Воно має лише мету — зігріти іншого. Дякуємо за підтримку в організації та проведенні заходу завідувачу відділення психологічної підтримки, психологині Парфентьєвій Нелі Геннадіївні, соціальному працівнику Андрейко Наталії Миколаївні.