Саме під таким гаслом 18 жовтня у готелі «Optima» відбулася тренінгова програма для батьків, педагогів та членів адміністрацій навчальних закладів області. «Батьки- педагоги – шкільна адміністрація» – надактуальна тема була заявлена, відтак очікування були високими, адже мені пощастило бути запрошеною до участі в діалозі. Організаторами тренінгу стали БФ «Інститут розвитку освіти», ГО «Батьки SOS», захід було організовано за фінансової підтримки Представництва Фонду Фрідріха Науманна в Україні та Програми підтримки середньої освіти Фундацій «Відкрите суспільство».
Ропочався тренінг з презентацій Альони Парфьонової, співголови Громадської організації «Київська міська організація «Батьки SOS» та Олени Бондаренко (статус аналогічний). Якщо перша спікер озвучила типові проблеми, які турбують батьківський загал, то друга спробувала довести на прикладі ретельно відібраних витягів із нині існуючих законодавчих актів, що будь-яка діяльність у сфері освіти на сьогоднішній день може бути розцінена як кримінальна саме через неузгодженість законодавчих актів, які регулюють діяльність освітніх установ. Ці акти непродумані, застарілі, статті іноді спростовують одна одну… Далі пані Олена закликала присутніх дослухатися до її застережень, адже вони вже «домоглися звільнення не одного вчителя і директора».
Хочу поділитися почутим з колегами та батьками. Отже,
Типові проблеми, які хвилюють батьків:
- Відвідування навчального закладу батьками.
- Шкільна форма.
- Чергування учнів по школі.
- Ремонти у класах.
- Фінанси.
- Додаткові освітні послуги.
- Додаткові посібники та зошити.
- Порушення прав дитини (зокрема, у питанням свободи прояву особистості)
- Шкільні лінійки.
- Конкурсний набір та відрахування.
- Репетиторство у стінах школи (завуальована його форма).
Типові порушення у закладах освіти:
- Створення благодійних фондів.
- Завуальований збір коштів.
- Послуги на території навчального закладу.
- Державні закупівлі.
- Спонсорство, благодійництво.
- Закритість інформації.
- Оприлюднення конфіденційної інформації.
Як і анонсувалося, було визначено ключові проблеми, погруповано та обговорено широке коло питань в дискусійних мікрогрупах. Робота була цікавою у плані спілкування з колегами і особисто мене підбадьорила, адже ми, не чекаючи просвітницької роботи з нами, уже давно почали вирішувати заявлені сьогодні проблеми. І вирішували їх у тісній співпраці з батьками.
Ложкою дьогтю, яка зіпсувала бочку меду, була активна присутність на цьому заході пана Шокіна, який завзято фільмував усе, що відбувається, далеко не з метою налагодження продуктивного діалогу. Ця людина, на превеликий жаль, вбачає свою місію в огульному клеймуванні учительського авторитету як такого. Йому меріщаться тотальні «побори» в школах, хамство усіх без винятку вчителів, приниження з боку вчителів та директорів, якісь принизливі «благодійні внески», які сприяють «додатковому благополуччю» директорів і ще цілий клубок жахалок.
Прикро, але людина, яка мислить штампами та узагальненнями, проникається ненавистю до вчителів, топче їхній авторитет, не замислюється над тим, хто ж завтра навчатиме дітей? Якщо правове поле очевидно недосконале (цьому була присвячена ціла презентація!!!), якщо фінансів катастрофічно не вистачає, молоді вчителі втікають хто куди (до Китаю, Польщі, Чехії), аби не терпіти глум від подібних батьків на Батьківщині та не працювати в такій недосконалій системі, в якій незахищені всі –і вчителі, і діти, і батьки, то в чому ж полягає ідея пошуку консенсусу ось такими організаціями? Найлегше спровокувати масову істерію навколо особи учителя, який і так уже професійно вигорів… Може, варто почати із законодавства та реформ на рівні профільного міністерства?
Я вдячна тренерам за перелік озвучених проблем (вони для нас абсолютно не нові!!!) за актуалізацію та бажання захистити права дітей та батьків. З цим ми погоджуємося стовідсотково, але саме на цьому тренінгу я зрозуміла чіткий сигнал: нам негайно потрібно створювати ГО «Учитель- SOS», щоб захистити абсолютно усіх учасників навчально-виховного процесу (дітей, батьків та вчителів) від системи, що віджила своє, – правих колізій, відсутності законодавчого поля, неадекватних вчителів, психічно хворих батьків, зажерливих директорів, ненаситних «паперових» чиновників, вуличних п’яниць, маньяків, наркоманів, бродячих собак….
Я поверталася додому і широ раділа, що у гімназії такі батьки, з якими можна радитися і приймати спільні рішення. Колеги, готові до інновацій та творчості, додаткової неоплачуваної праці… Вони також прагнуть змін і готові ще почекати, доки запрацюють положення нового Закону «Про освіту». Діти, з якими можна творити нову школу. І для цього нам не потрібні якість ГО чи арбітри з інших шкіл… Допоки реформа освіти втілиться у повному обсязі, ми будемо і надалі ефективно спілкуватися і разом шукати шляхи виходу з найскладніших ситуацій. Щиро, відкрито, з повагою один до одного в інтересах наших дітей.