Голодомор — це коли тиша ставала важчою за крик.
Коли ніч тягнулась без кінця, а кожен світанок приносив не надію, а страх.
Це час, коли дитячі кроки стихали в хатах, де не було ані тепла, ані хліба…
Коли люди боялися навіть думати вголос, щоб не почути правду про те, що відбувається.
Сьогодні ми дивимось у минуле — і воно дихає тривогою.
Дихає болем, який неможливо забути й неможливо пояснити.
Ми вшановуємо тих, чиє життя згасло в тяжкій, лиховісній тиші тих років.
Пам’ятаємо.
Тримаємо в серці.
І чуємо цей тривожний відголос, щоб ніколи більше. 
