В Україні триває жахітлива війна, яку розв’язала на нашій території росія. Це нова історія, новий досвід, поділений на «до» і «після», переосмислення цінностей та пріоритетів.   Одна  із найболючіших сторінок  та наслідків війни — це діти, які змушені втікати зі своїми рідними у більш безпечне місце. Сумно, коли вони «дорослішають» на очах, переповнені емоціями страху. Тому наразі, як ніколи, найдорожчою валютою серед нас стають стремління до  доброти, людяності, гідності. Ми – українці, саме нам  притаманні щедрість та милосердя.

Ми – українці, ми – одна сім’я:

І він, і ти, й вона, і я! –

такими словами у ранковому «колі друзів» розпочалося знайомство з дітьми, тимчасово переселеними, а сьогодні – новенькими учнями гімназії.

Надихнули на зустріч  бажання ближче познайомитися з ними та іхніми батьками, краще пізнати тих, з ким щодня зустрічаємося на онлайн уроках. Проте  через монітор не відчуєш настрій, не побачиш отих допитливих дитячих очей та не почуєш зворушливих історій, якими переповнені дитячі душі. Тож захотілося дізнатися про все наживо.

Дружно тримаючи одне одного за руки, посміхнувшись, привітавшись, розпочали знайомство. Розуміючи, що саме для таких діток важливе кожне добре та тепле слово підтримки, намагалися «розговорити» їх, відкритися. Діалог, створення візитівок,  активності з фрагментами тренінгу, атмосфера довіри та товариськості стали запорукою дружби та позитивного настрою. Дві сестрички, Маша та Даша, відволіклися від споминів про бомбардування в Охтирці,  стриманий Даня нарешті почав посміхатися, а маленький Тимур, стискуючи свого ведмедика, заходився роздавати смаколики.

Діти із захопленням демонстрували свої таланти, ліпили глиною у гончарній майстерні, займалися на тренажерах. Батьків вразив дизайн, комфорт та затишок шкільної їдальні. Картинна галерея та етнорекреація викликали захоплення. А майстер-клас по виготовленню великодніх прикрас-чудова нагода згадати давні українські символи та традиції.

Усім було цікаво, час провели з великою користю. Відгуки на кшталт: «Було круто!», «Навіть не очікували, що буде так тепло і чуттєво!», «Ми ладні зустрітися знову!» – найбільші компліменти для нас, колективу гімназії.  А ті відчуття, що переповнювали усіх , не передати словами. Спілкування, бажання жити, думати та піклуватися не лише за себе  -саме це надихає, зцілює,  зміцнює, загартовує, згуртовує.