«Різдво у Борисовича» – 2018

З року в рік традиція збирати баскетболістів – представників різних поколінь гімназистів набирає нових обертів. Цьогоріч цю подію Володимир Борисович не відмінив ні під жодним приводом: 6 січня,  перед Свято-вечором, у переддень Різдва, у спортзалі зібралися ті, хто творив баскетбольну славу гімназії – від наймолодших, третьокласників, до  Олександра Дубини –  випускника 2008 року. І хоч Саша вже закінчив аспірантуру  на кафедрі філософії та релігієзнавства  провідного українського вишу, він не забуває про «Різдво у Борисовича» і повертається до рідної школи.  А школа, у свою  чергу, не забуває, як колись, під час обласного чемпіонату з баскетболу, який відбувався у Кам’янці, учень Золотоніської гімназії ім. С Д.Скляренка Олександр Дубина закинув 5 трьохочкових м’ячів, вирвавши ними перемогу своїй команді.

Загалом  баскетбольна слава гімназії не давалася легко – роками в неї інвестували свої знання, сили та ентузіазм учителі – Володимир Борисович Єгорова та Віктор Миколайович Шамрая. Якщо говорити про досягнення юнаків під тренерством Володимира Борисовича, то варто не забувати, що вже впродовж 15 років хлопцям підкорювалося місто і Лівобережжя. А от у Черкасах вони –постійні срібні або бронзові призери, і поступалися лише  дублюючому складу «Черкаських мавп», члени якого навчаються у спеціалізованих школах і левову частку свого часу віддають тренуванням. Наша ж команда формувалася з учнів – учасників предметних олімпіад та Малої академії наук України, на чому ми  неодноразово наголошували.

Що ж стимулювало цих юнаків до перемог? Звісно, передовсім піклування і робота тренера. Володимир Борисович у святковий день міг би, як і всі інші, штовхатися на базарі за продуктами до святкового столу, планувати вечір, прибирати домівку чи займатися іншими домашніми справами, але він незмінно – поряд зі своїми вихованцями, адже це приносить йому щастя і насолоду. А діти це відчувають, перехоплюючись ідеями людини, яка свого часу навчала боротися і перемагати, терпіти поразки, проводити роботу над помилками, співпрацювати в команді, вболівати і підтримувати один одного, прощати собі та іншим, вивищуватися над буднями…. Він учив їх ставати не  сопливими та самозакоханими маминими синочками, а справжніми чоловіками, здатними приймати рішення, не скиглити, не здаватися, визнавати свої власні промахи, падаючи, обтрушувати  ноги, стрімко підніматися  і йти далі… Він їх навчав підтримувати слабших і молодших.   Він же цементував бойовий дух речівкою «One for all and all for one!», що в перекладі означає: «Один за всіх і всі – за одного!».

І навчив. «Різдво у Борисовича» – тому яскравий доказ. Ілля Вялков, студент Інституту міжнародних відносин КНУ ім.Тараса Шевченка, Володимир Луцик – першокурсник історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, Вадим Чурута, студент ЧНУ за спеціальністю  «Середня освіта, російська мова, англійська мова», Андрій Кулішов, першокурсник ЧДБУ за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія» та Віктор Куриленко ще  минулого року були гімназистами, а цьогоріч – вони вдумливі наставники малечі,  за яку вболівають та дбають. Вони- фанати і натхненники  нинішної гімназійної молоді – старшокласників гімназії.

Усі гості Борисовича мали чудову нагоду провести двогодинне тренування, розминку, міні- ігри одне з одним. Грали «старики проти молодьожі», за словами тренера,  «старики» проти збірної 7-8 класів,  «старики» проти молоді. У форматі «До 3-х очок» вони протягом двох годин  почергово переграли один з одним. І цікаво, що коли  вкінці тренер запитав: «Хлопці, то скільки у вас перемог?», жодна з імпровізованих команд не змогла відповісти: вони просто насолоджувалися грою, часом, проведеним разом. Вони не рахували, бо були щасливими в іншому вимірі – не в боротьбі, а у самовдосконаленні, взаємопідтримці, позитивному ставленні до життя.

У програмі зустрічі були заплановані й  індивідуальні герці (До 2-х закинух у кошик м’ячів). Старалися всі, надміру хвилюючись, а перемогу отримали  не ветерани- «старики», як їх з любов’ю охрестив Борисович, а представники нового покоління чемпіонів – перше місце виборов Арсен Козинець, а друге – Олег Просолуп, а  третє – Вадим Баранник.

Це незвичайний формат виховної роботи в руках майстра передовсім для виховання молодших гімназистів. Він упевнений, що такі зустрічі варті десяти тренувань, адже у грі з старшими  вони не на словах, а в дії розуміють і стратегію,  і тактику спортивної боротьби. Їхні битви – ще попереду, тому їм є чого повчитися, що проаналізувати…

Цікаво, що батько капітана  гімназійної команди Дмитрія Волченкова привів на зустрічі вже й   молодшого сина Ярослава, третьокласника, який стає на шлях свого старшого брата –випускника, бо цей шлях – шляхетно чоловічий. Прийшла обійняти своїх колишніх учнів і Світлана Шевченко –  перша вчителька. Їй невтямки, як швидко перетоворилися її, колись маленькі, учні у зрілих, мужніх, успішних чоловіків…

Борисович хлопцям  жартома внушає, що для перемоги потрібно, щоб «сходив сьомий піт, тоді  гімназія вас пам’ятатиме багато літ».  І вони – гімназію… Якби вони тут не почувалися щасливими, то ніколи б не прийшли у переддень Різдва, перед Свят-вечором, на «Різдвяні зустрічі до Борисовича». Але вони встигнуть і куті посмакувати, і родичів привітати з народженням Христа, і, може, колядок поспівати…

З Різдвом Христовим вас, хлопці, ваші родини і вашого тренера –Борисовича,  який знайшов свій сенс життя і від того по-справжньому щасливий. І ви побіля нього  – теж. Так хочеться, щоб кількість педагогів-ентузіастів в Україні зростала, щоб хлопці наші, крім смаку спортивної боротьби, не знали жодної іншої, щоб зустрічалися на спортивних площадках, а не на полях бою, де в’яне цвіт України…

А  позитивні враження, емоції, зафіксовані на світлинах та відео, можна пережити повторно, переглянувши наступні фото ….